Україна — світовий гравець у огранці алмазів, але не в їх видобутку. Чому?

11 листопада 2003, Київ. Уявіть собі ювеліра, чиї руки творять витончені речі, гідні лондонських аукціонів, але при цьому він живе в майстерні з протікаючим дахом і їздить на роботу по розбитій дорозі. Гротеск? Мабуть. Але це майже точна метафора для сьогоднішньої новини зі світу українського сировинного та обробного бізнесу.

З одного боку — блискучий успіх, про який учора на прес-конференції з гордістю доповіли чиновники. З іншого — тверезий, майже цинічний розрахунок, який ставить під сумнів сенс будь-яких гучних стратегічних проєктів. Парадокс, гідний пера Ільфа та Петрова, наочно демонструє нашу вічну дилему: ми вміємо віртуозно гранувати те, чого в нас немає, але з труднощами вирішуємо, що вигідніше видобувати з-під ніг. Поки ми сперечаємося про перспективи видобутку власних алмазів та золота, київський та вінницький заводи тихо-мирно перетворюють привізну сировину на 7% усіх дрібних брильянтів світу. Цифра, озвучена директором Держгемцентру Володимиром Індутним, змушує задуматися: ми глобальні гравці в алмазному бізнесі чи просто спритні підрядники на чужому святі життя?

Алмазна огранка: наш прихований чемпіонат

Ситуація з алмазами нагадує історію двох заводів (у Києві та Вінниці), які опинилися в потрібний час у потрібному місці. Вступ до «Кімберлійського процесу» (це, грубо кажучи, «алмазна ОПЕК» з боротьби з кривавими камінням) відкрив їм дорогу на світовий ринок. І вони прорвалися: клієнти з Ізраїлю, Бельгії, Росії – це вам не хихри-мухри. Річний прибуток — близько $35 млн (близько 186 млн грн*). Але, як тут же приголомшив Індутний, потенціал — «сотні мільйонів доларів».

Ось тільки розкрити йому заважає простий факт: сировини у нас немає. Ми — ювеліри, залежні від поставок алмазної сировини з-за кордону. І поки китайці до вступу до СОТ (а це сталося лише торік) демпінгували, нашим заводам було вкрай складно. Тепер віконце можливостей привідчинилося. Питання — чи вистачить нам завзяття та розуму його використати, чи ми знову впустимо шанс?

Золото та алмази vs. щебінь та прагматизм

А що з нашими надрами? Тут картина, озвучена на тій же прес-конференції, ще більш… скажімо так, приземлена. Буквально. Начальник профільного управління Мінфіну Віктор Відолоб чесно каже:

Щоб почати розробляти хоча б одне з п’яти розвіданих золотих родовищ, потрібно мінімум $200 млн (приблизно 1066 млн грн*). У держави таких грошей немає. Потрібні інвестори та, що критично, зрозумілі закони.

І тут вступає в дію головний парадокс дня. Той самий Володимир Індутний, що хвалить алмазні заводи, ставить риторичне питання: а чи не вигідніше копати щебінь? Його логіка залізна, як ківш екскаватора:

«Вкладаємо $10 мільйонів у щебінь, купуємо 2 заводи. Таким чином приєднуємося відразу до декількох європейських консорціумів з будівництва доріг, даємо робочі місця. Ми за 2-3 роки досягаємо 50-60% економічної ефективності… Алмази – це гігантські обсяги переробки, колосальні вкладення, які дадуть ефект через 20-30 років».

І з ним, якщо чесно, складно сперечатися. Особливо коли згадуєш стан наших доріг. Це вам не метафора, а конкретний бізнес-кейс: швидка окупність проти стратегічного проєкту на покоління.

Блиск майбутнього чи твердий ґрунт під ногами?

То де ж наша вигода? У гонитві за довгостроковим блиском алмазів та золота чи в прагматичному щебні, який дасть гроші та інфраструктуру тут і зараз?

Мій скромний погляд як людини, що вивчає бізнес, підказує: нам потрібні обидві стратегії. Але з розумом.

1. Алмазна огранка — це вже працюючий high-value бізнес. Його треба не просто підтримувати, а агресивно розвивати: залучати інвестиції в ті ж заводи, готувати більше гемологів та огранювальників, будувати бренд «української огранки». Це наш шанс закріпитися у ланцюжку вартості назавжди, навіть без своєї шахти.
2. Щебінь та ресурси — це база. Швидкі гроші, робочі місця, розвиток суміжних галузей та, що важливо, власна будівельна незалежність. Ігнорувати це — економічне самогубство.
3. Золото та алмази (видобуток) — це глобальна мета. Але для неї потрібна не лише купа грошей, а перш за все — стабільні, прозорі правила гри. Поки їх немає, великий міжнародний інвестор не прийде. І ми так і будемо мріяти про скарби, зариті в землі.

Підсумок дня простий: ми вже увійшли до елітного алмазного клубу як найкращі наладчики верстатів. Час ставати в ньому не лише майстровими, але й повноправними господарями. А для цього треба почати з найпростішого — навести порядок у себе вдома. Хоч би за допомогою того ж щебеню. Інакше так і будемо вічно вибирати між нездійсненною мрією про Ельдорадо і синицею в руках, забуваючи, що можна виростити цілу зграю.

* Курс НБУ на 11.11.2003: 1 USD = 5.3320 UAH. Розрахунки наведені для ілюстрації та мають умовний характер. Інформація не є фінансовою рекомендацією.